Ну, доброго вечора сестро,
........................а може вже й доброго ранку!
Бо ж, хто його знає достоту,
.........................коли в тебе хвилька знайдеться
Мій лист прочитати спокійно.
В мене, як завжди, все - стихійно.
Хоч дещо й роками ведеться.
Наприклад: взяла філіжанку,
Гарячого кофе сьорбнула,
Комп'ютер по звичці ввімкнула.
Проглянула спершу новини,
........................а потім зайшла на сторінку,
Де ми зустрічались з тобою
........................на поетичній тусовці.
Сюди йдуть душею ділитись,
Порадитись, в інших повчитись.
На жаль, є там славоторговці.
Їм дай тільки гарну оцінку.
Ще й віршик - не іхній, а Божий,
До нього й торкатись не гоже...
Ти знаєш, буває і сумно
.........................і смішно читати ті твори!
Скажи, ну, для чого ще й Бога
.........................принижують тим ширпотребом?
А глянеш на їхні п'ятірки -
Стає чомусь прикро і гірко
Від того, що це комусь треба...
Зухвале невігластво - горе.
Ну, визнали б: проба чи вправа.
Та ні ж бо: "Лиш Богові слава!"
Претензії на досконалість -
.........................це гордість сліпа чи цинічність?
Убогість під знаком "Духовність" -
........................ невже для Творця не образа?
Шукати б їм творчого росту!
Вони ж, наче хворі коросту,
Все шкрябають висохлі фрази.
А вигляд! - Збагачуєм вічність!
Яке тут навчання, поради?
- Шукаєте в Божому вади?!
Та досить! Є й гарне на світі:
.........................Над кофе звивається пара
Є ті, що вражають талантом.
.........................В них сяє душа й без оцінки.
Словами не кидають всує.
Там ними картини малює
Поет.
.........І в "тире" є відтінки.
Там образ живий! Не примара!
Читаєш і шепчеш: "Ну й, пише!
Аж, імпульс безмежністю дише!"
Ой, сестро, я заговорилась.
........................Про це можна довго писати.
Та й пер наламали вже кучу,
........................Бо ж давня, як людство ця тема.
Хтось пише, бо вірить, що може,
А в когось - є іскорка Божа.
Не тьма графоманів - проблема,
А дух марнославства пихатий.
Поезії тверда основа -
Душа, та, що тане від Слова.
Прощай на сьогодні! Чекаю
.......................на зустріч, хоча б віртуальну.
Бо душі споріднені прагнуть
.......................взаємин, як бджоли нектару.
Хай творче піднесення з неба
Приходить, сестричко, до тебе.
А досвід - пожива для дару
В день світлий і в днину печальну...
Ми мусим про це пам'ятати:
Творець нам велів працювати.
Комментарий автора: ось на такі роздуми - вправу наштовхнуло мене спілкування з поетами на християнських сайтах.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Реальность - Андрей Скворцов Я специально не уточняю в самом начале кто именно "он", жил. Лес жил своей внутренней жизнью под кистью и в воображении мастера. И мастер жил каждой травинкой, и тёплым лучом своего мира. Их жизнь была в единстве и гармонии. Это просто была ЖИЗНЬ. Ни та, ни эта, просто жизнь в некой иной для нас реальности. Эта жизнь была за тонкой гранью воображения художника, и, пока он находился внутри, она была реальна и осязаема. Даже мы, читая описание леса, если имеем достаточно воображения и эмоциональности можем проникнуть на мгновение за эту грань.
История в своём завершении забывает об этой жизни. Её будто и не было. Она испарилась под взглядом оценщика картин и превратилась в работу. Мастер не мог возвратиться не к работе, - он не мог вернуть прежнее присутствие жизни. Смерть произвёл СУД. Мастер превратился в оценщика подобно тому, как жизнь и гармония с Богом были нарушены в Эдеме посредством суда. Адам и Ева действительно умерли в тот самый день, когда "открылись глаза их". Непослушание не было причиной грехопадения. Суд стал причиной непослушания.
И ещё одна грань того же. В этой истории описывается надмение. Надмение не как характеристика, а как глагол. Как выход из единства и гармонии, и постановка себя над и вне оцениваемого объекта. Надмение и суд есть сущность грехопадения!
